ПРОБЛЕМА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

   Діти – майбутнє кожної країни. Якщо вони живуть здоровим життям зараз, то за країною буде багатообіцяюче майбутнє.
   Актуальність проблеми  полягає в тому, що одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. Вкладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забезпечує сталість економічного і духовного поступу. Тому в суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки: формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості, а головне – насильство знову породжує ту ж саму жорстокість.
   Стан який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.
     Суспільство усе ще виявляє нерішучість щодо заходів боротьби з насильством у родині. Часто діти вважаються власністю батьків, а не людьми, які мають право на захист особистості.
     Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей, а саме:
     •  Нехтування– хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо.
     •  Психологічне насильство – це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини.
     •  Фізичне насильство.До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше.
     •  Сексуальне насильство.До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.
     Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня, що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.
     Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
          ·          в залежності від стратегії кривдника (явне та приховане (непряме));
          ·          за часом (те, що відбулося зараз, і те, що трапилося в минулому);
          ·          за тривалістю (одноразове або багаторазове, що триває роками);
          ·          за місцем та оточенням (вдома – з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих).
     Також можна виділити наступнітипи жорстокого поводження з дітьми виявлених на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:
     • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання (побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.);
     •  дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї (батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини; дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.);
     •  сексуальне насильство, інцест (ґвалтування; нав‘язування сексуальних стосунків; сексуальні дотики/поцілунки; інцест (кровозмішення); показ порнографії; залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.);
     •  використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з рабами чи слугами; покарання, поводження, як з підлеглими; поводження як зі своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства);
     •  залякування (використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот);
     •  погрози (кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам…; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.);
     •  використання громадських установ (загроза покарання Богом, судом, поліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею);
     •  ізоляція ( контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі…; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні);
     •  емоційне насильство (приниження; використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб; крики; непослідовність; при соромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини);
     •  економічне насильство (незадоволення основних потреб дитини; відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; відмова дитині у підтримці; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати).
     При оцінці наслідків жорстокого поводження з дитиною необхідно враховувати не тільки фізичну шкоду. Зазвичай дитина–жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї. маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство.
     Дія насилля на психіку дитини опосередкується кількома факторами:
              ·      відношення насильника до дитини;
              ·      віком дитини;
              ·      рівнем її розвитку;
               ·      характером самого насилля;
               ·      тривалістю насилля;
               ·      особистими особливостями дитини;
               ·      кількістю травматичних подій.
     До набутих рис характеру дітей, які постраждали від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам.
     Чим молодша дитина, тим більша вірогідність того, що у неї буде затримка психічного розвитку, неврози та ін. Систематичне знущання з дитини без причин і пояснень з боку дорослих викликає тяжке порушення процесу розвитку дитини з фіксацією на конкретному періоді, коли відбувалось насилля.
     Найбільш характерні особливості психічного стану й поведінки дітей різного віку потерпілих від жорстокого поводження:

Вік до 6 місяців життя:

          малорухомість;

          байдужість до навколишнього світу;

          відсутність або слабка реакція на зовнішні стимули;

          рідка посмішка у віці 3-6 міс.

 

Вік 6 міс. – 1,5 року:

          боязнь батьків;

          боязнь фізичного контакту з дорослими;

          постійна безпричинна настороженість;

          плаксивість, капризність, сумний вигляд;

          страх чи подавленість при спробі дорослих взяти її на руки.

 

Вік 1,5 – 3 роки:

          боязнь дорослих;

          рідкі проявлення радості, плаксивість;

          реакція переляку на плач інших дітей;

          крайності в поведінці – від надмірної агресивності до байдужості.

 

Вік 3 – 6 років:

          примирення з тим що сталось, відсутність опору;

          пасивна реакція на біль;

          болюча реакція на зауваження та критику;

          надмірна поступливість;

          псевдо доросла поведінка4

          негативізм, агресивність;

          брехливість;

          жорстокість по відношенню до тварин.

Молодший шкільний вік:

          прагнення приховати причини травм;

          самотність, відсутність друзів;

          боязнь йти додому після школи

 

Підлітковий вік:

          втечі з дому;

          спроби суїциду;

          делінквентна поведінка (анти суспільна);

          вживання алкоголю, наркотиків.

 

Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад­дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос­ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са­мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува­ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж­ня трагедія. Діти пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

 

До Міжнародних правових документів, які спрямовані на подо­лання насильства над людьми відносяться:

 Декларація прав людини, 1948 р.;

 Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлу­атацією проституції третіми особами, 1950 р.;

 Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

 Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації, 1963 р.;

 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;

 Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур­ні права, 1966 р.;

 Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відно­шенню до жінок, 1967 р.;

– Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

– Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні мож­ливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.

 Загальна декларація прав людини, 1984 р.

 Конвенція про права дитини, 1989 р.

– Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.

 Зобов’язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.

 Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі станови­ща жінок, 1995р.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законо­давчих та нормативно-правових актів, які захищають люди­ну від насильства, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституці­єю України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов’яз­ках в шлюбі та сім’ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов’язки

Насильство над дітьми – це реальна загроза для розвитку суспільства. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

(За матеріалами інформаційно-ресурсного цетнтру «Дитинство без насильства»)

Про випадки насильства над дитиною, жостокого поводження з нею ви можете повідомити до:

поліції (м. Чернігів, вул. Шевченка, 13, тел. 102)

–  закладів освіти;

–  закладів охорони здоров’я;

– служб у справах дітей: Новозаводської районної у м. Чернігові ради (вул. Івана Мазепи, 19, тел. 77-49-59, 674-931),

                                        Деснянської районної у м. Чернігові ради (просп. Перемоги, тел. 674-325);

 управління у справах сім’ї, молоді та спорту Чернігівської міської ради (вул. Кирпоноса, 9, тел. 77-41-34, 77-40-00);

 Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (вул. Хлібопекарська, 24-А,тел. 678-604, 678-697).

Коментарі заборонені.